Інтерв’ю з Оленою Гуліцькою, переможницею премії «Мама року» в номінації «Успіх» за версією експертів

Олена Гуліцька – довела, що жінка може бути турботливою дружиною, люблячою мамою, і водночас вправним директором власного бізнесу. Олена – справжній приклад жіночності, мужності і витримки, яка вірить в себе, своїх дітей і в те, чим займається!

Повну історію Олена ви можете прочитати за посиланням: http://mamaroku.com.ua/story/171

1. Як ви дізналися про Премію «Мама року»?  Що надихнуло вас на участь у конкурсі?

Про премію я дізналась випадково. В одну з безсонних ночей – лікування мого старшого сина, в якого хронічна алергія - якраз в цю саму ніч він був дуже далеко від мене, в іншому кінці України, в місті Яремче на лікуванні. Лікування триває 21-28 днів, тому, як правило, ми приїжджаємо разом, він облаштовується, а в цей час я спілкуюсь з кожним лікарем і тільки після того, як лікарі визначаться з процесом лікування я повертаюсь додому, постійно підтримуючи зв’язок телефоном або скайпом. Так було і цього разу, саме в цю ніч у нього було загострення хвороби, через це мені довелося бути постійно на зв’язку – консультувати різних лікарів та медсестер, в сенсі – тільки мама знає реакцію на різні препарати і як довго триває загострення. Як тільки небезпека минула, я зовсім знесилена сіла за комп’ютер, намагаючись прийти до тями після пережитого, написала – «як важко бути мамою». Один із результатів пошуку була зазначена премія «Мама року» – адже випадковостей не буває. Свою історію я написала за 15 хвилин, одразу відправила, навіть не перечитуючи. Це був крик душі, котрий дозволив мені подивитися на моє життя з іншого боку. Відправивши зітхнула з полегшенням. Якраз в цей час прокинувся мій чоловік, якому я розповіла про написання нашої історії. Він запитав: «Ну що, допомогло?». Я сказала, що так, мені вже краще, я вже переможець. Тільки написавши свою розповідь я зрозуміла, що з іншого боку все не так погано – моя дитина може відвідувати звичайну школу, я можу дозволити собі лікування дитини, в нас є позитивна тенденція.

В цілому, можна сказати, що саме випадковість знову дала мені крила, щоб продовжити свій політ і не збитися з назначеного курсу і долетіти до своєї мети.

2. Поділіться відкриттями, які ви зробили для себе завдяки проекту.

Перше відкриття – напевно, найголовніше – я гарна жінка, котра нерідко в клопотах, турботах і проблемах забуває про себе. Хоча саме від мене так багато залежить, в першу чергу – в моїй родині, в другу – на підприємстві.

Друге відкриття – в принципі, цим всім можна керувати онлайн, не довго, проте можна. А це означає, що за правильної організації часу, його можна навчитися приділяти собі.

Третє відкриття – моя родина виявила, що щоденні справи не такі легкі, як здаються зі сторони, особливо, коли ними займається хтось інший. Перші дні після повернення мене дуже цінували :)

3. Яку головну пораду ви б дали матусям України?

Головна порада – в кожній родині все залежить саме від жінки! Підібрати підхід до свого чоловіка, повірити в своїх дітей, а потім розправити свої крила і допомогти злетіти всій родині! Родина для мене – найбільша цінність. На сході є мудрість – жінка, в першу чергу, –  дружина, в другу – мати і тільки в третю – донька.

4. Чи хотіли б ви, щоб ваші діти продовжували сімейний бізнес – виробництво дитячих іграшок?

Звичайно, хочеться. Проте я добре усвідомлюю, що мої діти зовсім не такі, як ми з чоловіком. Для того, щоб будь-яке починання жило – в нього треба вірити, його треба відчувати, ним потрібно жити. Все, як зі справжньою дитиною. Якщо це все в них вийде, я буду найщасливішою бабусею!

5. Чим ви займалися до народження вашої третьої дитини – проекту «HEGA»? Чи мріяли ви про власний бізнес?

Про власний бізнес я мріяла завжди, напевно, ще зі школи.

Саме через це, обираючи спеціальність, в ті часи – я обрала менеджмент. Моя мама за освітою фармацевт, питала ким я буду вступивши у ВНЗ, я казала – управляючим, тобто директором. Мені постійно казали, що в звичайній родині директорами не стають, я казала, що стану.

Як бачите, мрії здійснюються. Просто потрібно сильно вірити і багато прикладати зусиль. Йти кожного дня, і в сніг, і в дощ, і коли сильно стомився і вже валишся з ніг, йти потрібно і в день, і в ночі, без вихідних і свят. А коли зовсім тяжко я постійно повторю собі, що зараз зроблю це і мені обов'язково стане легше. Це надає сил, відкривається ще одне дихання і знову можна йти.

Я вже писала, що незважаючи на всі складнощі і перипетії сьогоденного життя – я все одно вірю, що світом правлять любов і добро!