Даруючи натхнення
Натхнення

Даруючи натхнення

Автор: Наталія Булат

Вона для мене найрідніша людина у світі. Моя підтримка. Моя подруга. Моє натхнення. Моя мама, Булат Наталія Сергіївна, працює вчителем основ здоров’я у ЗОШ І-ІІІ ст. № 9 м. Подільська. Її професія сама говорить за себе. Учити. Виховувати. Дарувати любов. Доброзичлива, чуйна, здатна підбадьорити та налаштувати на успіх – саме такою бачать її учні та навряд чи здогадуються, скільки сил та наснаги вона віддає роботі. Безкінечні зошити з контрольними, ретельне планування кожного уроку. А ще потрібно створити наступну презентацію та не забути завантажити відео: наочна інформація завжди краще сприймається дітьми. Моя мама добре знає: у роботі вчителя потрібно не просто оцінювати знання учнів, а передусім навчати. Але, щоб по-справжньому донести знання дітям, необхідно ще їх заохотити до навчання. І моїй мамі це вдається пречудово. Учні завжди щиро радіють у передчутті її уроків. Вона ж і гру з ними проведе, і «мозковий штурм» влаштує, і обов’язково ще якісь цікавинки знайдуться. А між тим власне у такій формі можна набути найбільше знань. І тут вже сама назва предмету – «Основи здоров’я» – говорить про корисність отриманої інформації. Вести здоровий спосіб життя, вміти допомогти людині у біді, правильно організовувати свій час, не губитися за надзвичайних обставин, завжди лишатися толерантним, життєрадісним, надійним другом та свідомим членом суспільства – погодьтеся, не менш важливо, ніж володіти іншими вміннями, що їх набувають у школі.

 

А головним показником цікавості маминих уроків є те, що дітям вони дійсно подобаються. Спостерігаючи одного разу за тренінгом у 5 класі, я сама бачила, з яким натхненням учні писали на сердечках-стікерах свої побажання для тих, хто живе з ВІЛ. А на іншому тренінгу на тему «Стосунки і здоров’я» діти радо долучалися до обговорення ситуативних завдань, щиро цікавлячись думкою один одного. І це ще дуже маленька краплина маминої роботи, бо ж кожен урок у неї несе величезного значення інформацію та разом з тим – захопливий і цікавий. Я дуже люблю переглядати дитячі малюнки та стін-газети, які мамині учні готують до уроків і не тому, що «задали», а просто з любові до предмету, і це виглядає якось дуже щиро. А щодо домашніх завдань – їх мама підбирає з не меншою креативністю, ніж організовує роботу на уроках. Особливо мені запам’яталося, як учні брали інтерв’ю у вчителів. Вони таким чином не тільки дізналися більше інформації про професію педагога, а ще й навчилися долати власну сором’язливість, ставити питання й уважно слухати відповіді на них, та й інші вчителі були приємно здивовані від того.

 

А для найбільш кмітливих моя мама за власною ініціативою організовує та проводить олімпіади з основ здоров’я. Бо ж якось це не правильно: з інших предметів – і олімпіади, і МАН, а про основи здоров’я зазвичай при цьому забувають. Та завдяки мамі школа тепер має таку гарну традицію. На мою думку, завдання вчителя полягає у тому, щоб розбудити дитячу цікавість, вміло донести матеріал і надихнути на подальшу роботу, і моя мама завжди «на відмінно» виконує таке завдання. Та головне навіть не це. Професія вчителя ж полягає не лише у навчанні, а передусім – у вихованні. Діти завжди можуть порадитися з моєю мамою, обговорити хвилюючу їх тему та бути певними, що після кожної такої розмови вони неодмінно отримують віру у власні сили, заряд оптимізму, а головне – натхнення, таке необхідне для вирішення будь-якої ситуації. Часто мама зустрічає своїх випускників. Вони завжди охоче розповідають їй про свої досягнення та неодмінно дякують за її роботу. І я вважаю, це найкращий показник для справжнього педагога. А скільки любові моя мама дарує діткам, які навчаються вдома! Попри усі діагнози вона ставиться до них так само, як і до інших своїх учнів – з повагою, розумінням, уважністю. Якщо треба – затримається у них подовше, ніколи не забуде запросити на шкільні свята та кожній дитинці приділить свій час і турботу.

 

Здавалося б, робота мами – цілковитий соціальний проект (професія ж бо та більш як 30-річний стаж педагогічної діяльності змушують). Та вона не зупиняється на цьому. Вже багато років моя мама – член громадської організації. Участь у підготовці та проведенні дитячих фестивалів, конкурсів – це далеко не повний перелік того, що вона робить для нашої молоді. Через свою скромність мама намагається не оголошувати власну роботу, але я пишаюся, коли дивлюся на ті грамоти, які вона має у своїй скарбничці. І при цьому мама неодмінно знаходить час та сили для мене. Нині я магістр права, працюю юристом у громадській організації, маю звання КМС України зі спортивних бальних танців, пишу вірші та прозу. Я завжди з гордістю розповідаю про свої досягнення. З гордістю… за свою маму. Бо ж усим цим я завдячую їй. І річ не тільки у її материнській турботі, піклуванні та безмежній любові, а ще й у натхненні, яке вона постійно дарує. Мама своїм прикладом надихає бути небайдужою, вірити у добро та власні сили, а ще – цінувати життя та людей, які поруч. P. S. Надусе люблю тебе, матусю, та мрію бути схожею на тебе.