Поєднання непоєднуваного
Успіх

Поєднання непоєднуваного

Автор: Людмила Кирієнко

Я хотіла стати мамою ще з дитинства. Власне, й вирости хотіла лише для того, щоб мати змогу народити дитину. І Бог подарував мені таку можливість у 20 років.

Закінчивши перший курс, я познайомилася з тоді ще майбутнім чоловіком. Щойно одружившись, почали працювати над зачаттям первістка. На щастя, я змогла завагітніти вже в тому місяці, в якому ми й одружилися. Через 9 місяців після весілля у нас з'явився синочок Олександр. Народився він 17 серпня 2011 року. А вже першого вересня я поїхала на навчання.

Навчалася я на другому курсі Інституту філології КНУ ім. Т. Шевченка на бюджеті, тому продовжила навчання, боячись втратити це бюджетне місце після можливої академічної відпустки. Та й жага до навчання ще не згасла. Адже почався вересень. Я з колясочкою прогулювалася селом і бачила, як всі діти йдуть до школи, а студенти роз'їжджаються по своїх навчальних закладах. Вирішила спробувати продовжити навчання. Мама обіцяла допомогти й підстрахувати мене. Тож я їздила на одну-дві пари в день. Це був своєрідний індивідуальний графік. К

різь що я пройшла... Аж згадувати важко... Доводилося навіть зціджувати молоко в туалетах вузу. Та нічого. Разом із мамою ми пройшли це коло випробувань і з усім впоралися. Зараз сину майже 6. У вересні вже піде в перший клас. А я працюю редактором і перекладачем у державній редакції. Та це ще не все. Коли сину був лише рік, від мене пішов чоловік. З тих пір сина він не бачив. Хоч я й не заперечувала.

Сина люблю понад усе. Він мене надихає. Тож у 2013 році вийшла друком моя поетична збірка "Лови момент". Майже всі мені казали, що неможливо поєднати догляд за немовлям і денну форму навчання у такому престижному вузі. Та я змогла поєднати непоєднуване, за що безмежно вдячна своїй мамі. Вірте у себе! Залучайтеся підтримкою батьків! Народжуйте! Будьте щасливими!

 

Син постійно мене надихає. На підтвердження цього, наводжу присвячені йому поетичні рядки із моєї творчості:

 

Увы, но ты не мой двойник,
Не моя уменьшённая копия.
*Девять месяцев - как один миг:
Стал на ножки и сам уже топаешь...

В рот не брал никогда ничего:
Ни игрушек, ни даже съедобного...
Я не знаю, как там у кого - 
В жизни я не встречала подобного.

В годик бросил с тобой нас отец,
Но есть дедушка с бабушкой - справимся.
Это плохо, но ведь не конец.
Наша жизнь утрясётся, поправится...

Незаметно летели года,
Унося с собой все неприятности.
Знаю я, что так будет всегда:
Прогоню навсегда их я запросто.

Будто миг, но тебе почти шесть.
И в минуты ненастья не брошу я.
Спасибо за то, что ты есть...
Я люблю Тебя, мальчик хороший мой.

*Саме в 9 місяців мій синочок сам навчився ходити. Це не час його виношування.