Заради доньчиної кар'єри я зможу все, хоч вже й немолода
Супербабуся

Заради доньчиної кар'єри я зможу все, хоч вже й немолода

Автор: Людмила Кирієнко

Моя мама, Олена Юхимівна, пішла на подвиг заради моєї кар'єри. Понад усе вона хотіла, щоб я стала успішною й незалежною мамою. Погодьтеся, що виростити немовля з двох тижнів до майже шести років для 53-літньої жінки - не така вже й легка справа.

 

У 19 років я вийшла заміж, а в 20 - у мене вже з'явився довгожданний первісток - син Олександр. Народився він 17 серпня 2011 року. Та вже 1 вересня цього ж року я поїхала на заняття, адже на той час успішно перейшла на третій курс денної форми навчання в Інституті філології КНУ ім. Тараса Шевченка. Для мого сина бабуся - друга мама. Вона для нього - все. Піклується про онука і зараз. Сашко в садочок не ходив. Тож бабуся для нього і бабуся, і мама, і тато, і дудусь, тобто справжня поліфункціональна няня, його "повітря". У 2 роки Сашко вже знав усі букви, у 3 - складав їх у алфавітному порядку, а в 4 - бабуся навчила його рахувати, читати і писати друкованими літерами. Мабуть, не важко здогадатися, що моя мама - педагог з великої літери. Так, вона вихователь із більше, ніж 25-річним стажем. Моя матуся зробила значний внесок у виховання багатьох діток. І персонал дитячого садка, і батьки, і діти дуже її поважають. Вона, ніби багатодітна мати, опікувалася своїми вихованцями. На роботу ходила, як на свято. Готова була працювати й без зарплати, адже отримувала величезне задоволення, займаючись улюбленою справою.

 

Другий її онук Денис (син мого старшого брата) теж досить часто залишався під її опікою. Зараз йому вже 12 років, але це не змінилося. Своїм дорогоцінним онукам бабуся прививає любов до батьківщини, повагу до живої і неживої природи, до людей, вчить їх бути чесними, порядними, добрими, уважними, співчутливими... Щодо сімейних традицій, то бабуся на всі свята готує свої "фірмові" голубці і збирає своїх дітей і онуків за родинним столом. Коли ж ми з братом і наші діти були маленькими, то вона співала нам ті колискові і пісні, які чула ще від своєї мами і бабусі. Зберігає вишиванки своєї вже покійної матусі. Бабуся наша - золото, свята жінка. Це моя друга пара рук. Ми всі її цінуємо, поважаємо і дуже любимо. Вдячні їй за той внесок, який вона вже зробила для наших з братом синів. Бажаємо їй здоров'я й довголіття. Зичимо кожному таких матерів і бабусь, як наша.

 

Моя мама настільки любила свою справу, що це надихнуло її на написання таких прекрасних поетичних рядків:

 

Я прийшла в садочок за покликом серця.

На шляху до мрії відчинили дверці.

Щаслива, що потрапила в садок,

Бо дуже я люблю усіх діток.

Ходила на роботу, як на свято.

Готова без зарплати працювати.

Садок «Ромашка», наче рідна хата,

Де зігріва мене тепло людських сердечок.

Справа улюблена лягла мені на плечі.

Матуся теж в садочку працювала.

Любов до діток з молоком її всмоктала.

Додому йти з роботи не хотіла:

Займалась там улюбленим я ділом.

Що в планах напишу – те виконаю все,

Бо знаю, що це радість принесе

Всім діточкам та, перш за все, –  мені.

Неначе покарання вихідні…

Як по шляху садочок я минаю,

То зАвжди ностальгія накриває,

Мурашками все тіло покриває:

Мені там рідна кожна деревина,

Бо біля неї гралася дитина.

Завжди я щось згадаю,

Коли садок минаю.

Спочатку нянею в садочку працювала.

Тоді ж завідувач садку сказала,

Що з мене вихователь вийде гарний.

Повірила у мене... І не марно!

Педагогічну я освіту здобула.

Як вихователь працювати почала.

Опускалася до рівня всіх дітей.

Голова моя була повна ідей…

Я з діточками танцювала і стрибала,

Наче сама п’ять літ від роду мала.

У кожну роль я входжу з головою.

Та довелось піти з садку з журбою

Через обставини в країні і в сім’ї.

ЗакІнчились щасливі дні мої:

Покинуть довелось любиму справу,

Роботу-мрію, казку, гру, забаву…

Усім безмежно вдячна за співпрацю.

Я поважаю кожного тут працю:

Педколективу, прибиральниць, кухарів…

Переварила безліч я смачних супів

За їх чудовими рецептами.

Жила заняттями, концертами…

На жаль, умить все втратить довелося,

Хоч дуже гарно тут мені жилося.

Колегам я подяку виражаю

За труд їх нелегкий, бо точно знаю,

Що всі працюють за зовом душі

І не ховаються від труднощів в кущі.

Для мене діти там усі однакові,

Бо кожне найдорожче мамі й татові.

За кожним клопотала, як за рідним,

А виховательське звання носила гідно.

Ціную я цей труд найбільше в світі,

Бо найдорожчий скарб в житті – хороші діти.

 

Я унаслідувала від мами талант до написання віршів, за що дуже їй вдячна. Пишу поетичні твори з другого класу. Є у мене і проза. Це вже своє, не унаслідуване.